Історія кафедри

В історичній ретроспективі можна зазначити, що за часів Австрії історія як навчальна дисципліна читалася в Чернівецькому університеті практично з часу його створення у 1875 р., зокрема на філософському факультеті. Зрозуміло, що історія України як предмет не виділялася в окрему дисципліну, а читалася в курсі східноєвропейської історії. В кінці ХІХ – на початку ХХ ст. вів цей курс професор В.Мількович. Боротьба українських студентів у 1908-1912 рр. за відкриття кафедри української історії не увінчалася успіхом. До цього неуспіху доклав зусиль і сам В.Мількович, який дотримувався москвофільських поглядів в історичній науці.

Зате ґрунтовно досліджувалася науковцями університету історія Буковини, міста Чернівців. Значний внесок у цю справу зробили Фердинанд Ціглауер, Раймунд Фрідріх Кайндль, Йоганн Полек, Г.І.Бідерманн, Даніель Веренка, Євдоксій Гурмузакі, Теодор Балан, Степан Смаль-Стоцький, Мирон Кордуба та ін.

У період входження Північної Буковини (у т.ч. Чернівців) до складу королівської Румунії на кафедрі південно-східноєвропейських країн філософського факультету працювали професори І.Ністор, А.Бокенецу, Т.Балан та інші. Студентам в лекціях і у своїх наукових працях вони дещо згадували про Україну, українське питання, значно більше йшлося – про Буковину. Однак всі вони дотримувалися тенденційної концепції т.зв. „історичних прав” на захоплені Румунією українські землі.

Після приєднання Північної Буковини до України у складі СРСР у 1940 р. історія України читалася у курсі історії Росії, СРСР. У 1944-1949 рр. існувала кафедра історії України (зав. кафедрою доц. І.І.Кравченко). У 1949 р. вона була включена до складу кафедри історії СРСР з двома спеціалізаціями: історія СРСР та історія УРСР. В умовах хрущовської „відлиги” на клопотання керівництва університету було дозволено кафедру історії СРСР перейменувати в кафедру історії СРСР і УРСР, що дало можливість істотно розширити викладання історії України і наукові дослідження з української тематики. Її очолювали професори В.О.Голобуцький, М.М.Кравець, І.А.Гриценко, В.М.Холевчук, доценти І.І.Кравченко, К.Г.Мигаль, К.Г.Ципко, М.О.Ліщенко, В.М.Ботушанський. Крім названих, у 40-80-х рр. ХХ ст. на кафедрі історії СРСР і УРСР працювали: Л.М. Зак, С.Я. Кондор, І.О. Літаш, Л.Г. Кузнєцова, О.Л. Кроник, О.А. Горячкін, М.І. Литвиненко, А.І. Тихонович, Г.С. Габ, О.М. Пономарьов, Г.М. Страхов, Ф.А. Редько, Р.П. Ростикус, П.В. Михайлина, Є.С. Приходько, О.Ф. Пастух, Б.О. Тимощук, І.М. Гойло, К.І. Юрчук, П.П. Никифорак, П.І. Мельник, В.К. Боролюк, П.І. Яценюк, Ф.С. Яценюк, О.П. Іваницька, В.О. Фреліх, О.В. Добржанський, Л.М. Ткачук – всього до 40 осіб.

У 40-80-ті роки курс історії України і спецкурси читали професори, доценти І.І.Кравченко, І.О.Літаш, В.О.Голобуцький, К.Г.Мигаль, І.А.Гриценко, М.О.Ліщенко, Ф.А.Редько, К.Г.Ципко, П.В.Михайлина, О.Ф.Пастух, Б.О.Тимощук, М.М.Кравець, В.М.Ботушанський, Ф.С.Яценюк та ін.

Історичне минуле України на цій кафедрі вивчалося на лекціях, які читалися виключно українською мовою (до речі, й лекції з історії Росії, СРСР читалися всіма, за винятком одного доцента, українською мовою), семінарах, спецкурсах за відносно широким нормативним курсом з найдавніших часів до сучасності. Студенти одержували досить повні знання фактичного матеріалу. Проте інтерпретація цього матеріалу велася у дусі відомих марксистсько-ленінських догм, більша кількість годин відводилася на кафедрі на історію Росії, СРСР.

На кафедрі велися значні наукові дослідження з різних питань історії України: українського козацтва (проф. О.В.Голобуцький), мануфактурного виробництва (доц. О.М.Пономарьов), заселення Півдня України (доц. Ф.А.Редько, колишній заступник голови Раднаркому УРСР), повстання Коліївщини (доц. Г.М.Страхов), вкладу молоді України у розгром фашизму (доц. П.І.Мельник), розвитку освіти, культури, преси західного регіону України (проф. В.М.Холевчук, доценти В.К.Боролюк, Ф.С.Яценюк), взаємозв’язків України і Прибалтики (доц. О.В.Добржанський), українсько-молдавських зв’язків (доц. В.М.Ботушанський), ряду аспектів історичного минулого Буковини (професори М.М.Кравець, І.А.Гриценко, П.В.Михайлина, доценти К.Г.Ципко, Г.С.Габ, Б.О.Тимощук, О.Ф.Пастух, Є.С.Приходько, В.М.Ботушанський, заслужений працівник вищої школи М.О.Ліщенко). Отже, хоч за навчальним планом історія СРСР переважала над історією УРСР, в галузі наукових досліджень домінувала (на 9/10) українська тематика. Мали науковці кафедри і суттєвий науковий доробок з історії України. Практично всі (І.А.Гриценко, Г.С.Габ, М.О.Ліщенко, П.В.Михайлина, О.Ф.Пастух, Є.С.Приходько, О.М.Пономарьов, Ф.А.Редько, Г.М.Страхов, Б.О.Тимощук і П.І.Яценюк) взяли участь у написанні колективної монографії “Історія міст і сіл Української РСР. Чернівецька область” (К.: УРЕ, 1969. – 704 с.); Б.О.Тимощук, О.М.Пономарьов, В.М. Ботушанський були співавторами 8-томної “Історії Української РСР”; О.Ф.Пастух взяв участь у написанні 1-го тому “Історії селянства Української РСР”; М.О.Ліщенко і Б.О.Тимощук – у написанні колективної монографії “Північна Буковина, її минуле і сучасне” (Ужгород, 1969, 248 с.); В.М.Ботушанський, І.А.Гриценко, М.М.Кравець, Є.С.Приходько, О.Ф.Пастух, Б.О.Тимощук – співавтори книги “Нариси з історії Північної Буковини” (К., 1980, 340 с.). Індивідуальні монографії видали: Пономарьов О.М. Розвиток капіталістичних відносин у промисловості України ХVІІІ ст. (Львів, 1971, 184 с.); Гриценко І.А. Економічні зв’язки Північної Буковини з Росією і Наддніпрянською Україною в ХІХ – на початку ХХ ст. (Львів, 1980, 168 с.); Ботушанський В.М. Становище і класова боротьба селянства Північної Буковини в період імперіалізму (1900-1914 рр.) (К., 1975, 176 с.).

Співупорядниками В.М.Ботушанським та М.М.Кравцем (разом з групою архівістів) видано збірники документів і матеріалів: “Боротьба трудящих Північної Буковини проти соціального і національного гноблення у другій половині ХІХ – на початку ХХ ст.” (Ужгород, 1979, 286 с.); “Під колоніальним гнітом. Північна Буковина в другій половині ХІХ – на початку ХХ ст.” (Ужгород, 1986, 208 с.). При участі як упорядників І.А.Гриценка та К.Г.Ципка (разом з архівістами) видано збірник документів і матеріалів “Боротьба трудящих Буковини за соціальне і національне визволення і возз’єднання з Українською РСР. 1917-1941” (Чернівці, 1958, 452 с.).

Як аспіранти, асистенти, лаборанти кафедри історії СРСР і УРСР розпочинали свою наукову діяльність в галузі української історії, археології Буковини відомі згодом науковці, керівники: І.М.Гойло, М.Г.Кукурудзяк, К.І.Юрчук, В.О.Балух, І.В.Жалоба, Н.В.Стрельчук, М.П.Никифорук, О.Ю.Макар, В.В.Прядко та ін.

Буковинська історична та археологічна тематика була настільки актуальною, що нею займалися й науковці інших кафедр факультету: М.К.Алекберлі (Історія Хотинської війни 1621 р.), В.К.Литвинов, М.В.Ляхович (визвольний рух на Буковині у 20-30-х роках), К.С.Мусієнко (історія Чернівецького університету), завідувачі факультетського музею І.С.Винокур, Л.В.Вакуленко. Опубліковано сотні наукових статей, брошур, тез доповідей наукових конференцій. Але, зрозуміло, що при незаперечній цінності цих публікацій на них лежав значний відбиток тодішніх ідеологічних нашарувань.

В умовах деякої демократизації суспільства у часи т.зв. “перебудови”, національного пробудження українського народу, посилення масового руху за національно-державне відродження України, натиску на тоталітарну систему і, відповідно, певного її відступу, зняття ряду заборон у вивченні історії України, як також вимог студентів замінити дисципліни марксистсько-ленінського циклу українською історією громадськість Чернівецького університету за ініціативою тодішнього ректора університету проф. С.С.Костишина та тодішнього декана істфаку проф. Ю.І. Макара восени 1989 р. порушила клопотання про створення на факультеті окремої кафедри історії України. За дорученням ректорату університету деканом проф. Ю.І.Макаром та доц. В.М.Ботушанським було розроблено положення про таку кафедру. Воно лягло в основу ухвали вченої ради університету в лютому 1990 р. про: а) створення на історичному факультеті на базі кафедри історії СРСР і УРСР кафедри історії України; б) запровадження викладання історії України на всіх факультетах університету. Очолив кафедру історії України проф. П.В.Михайлина. Почала діяти фактично з 1990/91 н.р. під керівництвом к.і.н., доц. (з 1996 р. – д.і.н., проф.) В.М.Ботушанського, з 2006 р. – під керівництвом д.і.н., проф. О.В. Добржанського.

Першочерговим, звичайно, було вирішення питання про кадри викладачів. На новостворену кафедру перейшли ті, хто раніше читав курс історії України: проф. І.А.Гриценко, доценти М.О.Ліщенко і Ф.С.Яценюк, а також Б.Ф.Білецький (з кафедри політичних наук) та асист. А.П.Коцур, який закінчив аспірантуру (15.04.1991 р.) і захистив канд. дис. „Роль місцевих Рад у забезпеченні промислового розвитку західних областей Української РСР (50-ті рр.)” (наук. кер-к доц. М.О. Ліщенко). У 2001 р. ним у Київському національному університеті ім. Т.Шевченка захищено докторську дисертацію „Ідея державності в історичній думці та суспільно-політичному житті України в кінці ХVІІІ – початку ХХ ст.”. Крім того, на кафедру тимчасово (до початку функціонування відновленого з 1991/92 н.р. юридичного факультету) були переведені два викладачі курсу „Основи держави і права” (П.Є.Орлов, І.В.Чепіго). На другий семестр 1990/91 н.р. переведено з кафедри політичних наук доц. П.С.Пацурківського (незабаром перейшов на посаду декана юрфаку).

Впродовж наступних років склад кафедри поповнився рядом викладачів, у абсолютній більшості вихованців історичного факультету Чернівецького університету, частина з яких працювала на інших кафедрах чи у підрозділах цього ж ВНЗ. Зокрема, з 1991/92 н.р. прийнято на посаду асистента Т.В.Марусик, яка у 1991 р. захистила в Інституті історії України АН України канд. дис. на тему „Розвиток науки в західних областях України (1944-1955 рр.)” (наук. кер-к проф. С.В.Кульчицький), з 1994 р. – доцент, а у 2003 р. в Чернівецькому ун-ті захистила докт. дис. на тему „Західноукраїнська гуманітарна інтеграція: динаміка складу, діяльність, стосунки з владою (друга половина 40-х – початок 60-х років ХХ ст. (наук. конс. С.В.Кульчицький). З 2004 р. – професор, переведена на кафедру міжнародних відносин і водночас – на посаду проректора Чернівецького ун-ту. З 1992/93 н.р. з кафедри історії народів Східної Європи переведено к.і.н., доц. О.В.Добржанського, який 1997 р. став заступником декана факультету, в 1999 р. захистив докт. дис. на тему „Національний рух українців Буковини другої половини ХІХ – початку ХХ ст.” (наук. конс-т проф. В.М.Ботушанський), з того ж 1999 р. – професор, з 2002 р. – декан факультету, а з 2006 р. – також і завідувач кафедри історії України. З ліквідованої кафедри політичних наук на кафедру історії України переведено д.і.н., доц. (з 1993 р. – проф.) П.П.Брицького, к.і.н., доц. В.К.Демочка, к.і.н., асист. В.Л.Карпа (з 2000 р. – доц., переведений на каф. міжнародних відносин), асист. В.В.Пержуна (у 1995 р. перевівся на іншу кафедру). З 1993/94 н.р. з посади ст.лаборанта і здобувачку цієї ж кафедри Г.М.Скорейко переведено на посаду асистента, яка у 1998 р. захистила канд. дис. „Населення Буковини за австрійськими урядовими переписами другої половини ХІХ – початку ХХ ст.” (наук. кер-к проф. В.М.Ботушанський), з 2001 р. – доцент. У зв’язку з реорганізацією кафедри історії народів Східної Європи з 1998/99 н.р. на кафедру історії України переведено к.і.н., доц. З.І.Зайцеву (з 2001 р. перевелася в один із київських ВНЗ), з другого семестру цього ж навчального року з Буковинської державної фінансової академії переведено к.і.н. П.В.Дутчак. Того ж 2001 р. з посади методиста заочного відділення факультету переведено на посаду асистента кафедри здобувачку С.В. Герегову.

З осені 1999 р. на заслужений відпочинок пішли ветерани війни і праці, одні з фундаторів факультету проф. І.А.Гриценко (працював на кафедрі з 1949 р.) та заслужений працівник вищої школи доц. М.О.Ліщенко ( працював на кафедрі з 1952 р.).

На кінець 1999/2000 н.р. на кафедрі працювали 3 доктори історичних наук, професори і 9 кандидатів історичних наук, у т.ч. 7 доцентів і 2 асистенти. Більшість з них (7 осіб) – уродженці Чернівецької обл. і м. Чернівці, 2 – з Івано-Франківщини, по одному з Сумської, Черкаської та Хмельницької областей. У віці від 37 до 40 років – троє, по стільки ж у віці 41- 50, 51-60 та 61-69 років.

Лаборантами кафедри у різний час працювали: С.В.Герегова, Г.М.Скорейко, С.В.Макар, І.І.Данчук, Л.М.Дробіна.

З 1997 р. при кафедрі почала діяти стаціонарна та заочна аспірантура, докторантура. Крім того, до кафедри почали прикріплятися здобувачі для написання під керівництвом науковців кафедри докторських і кандидатських дисертацій. Відбір відбувався з числа кращих випускників факультету.

За 1997-2010 рр. на кафедрі навчалося 10 аспірантів. Першим аспірантом кафедри історії України став А.В.Федорук, який у 2000 р. захистив канд.дис. про українське наймане козацьке військо у ХVІ – першій половині ХVІІ ст. (наук. кер-к проф. В.М.Ботушанський). У 2001 р. канд. дис. захистив аспірант О.В.Ботушанський про сільську кооперацію Буковини 80-х рр. ХІХ – поч. ХХ ст. (наук. кер-к проф. О.В.Добржанський); у 2002 р. – М.Р.Гуйванюк – про пожежно-спортивні товариства „Січі” Галичини і Буковини на поч. ХХ ст. (наук. кер. проф. О.В.Добржанський); у 2005 р. – Г.М.Яценюк – про першу українську політичну еміграцію після Полтавської битви (наук. кер-к проф. В.М. Ботушанський) і того ж року – І.В. Зибачинський – про соціально-економічний та культурний розвиток Пн. Бессарабії у др. пол. ХІХ – на поч. ХХ ст. (наук. кер-к проф. О.В.Добржанський); у 2006 р. – О.А.Суровцев – про Голокост щодо єврейського населення Буковини і Хотинщини у 1941-1944 рр. (наук. кер-к проф. Т.В.Марусик); у 2008 р. – С.О.Добржанський – про українське культурно-просвітницьке товариство на Буковині (1869-1940) „Руська бесіда” (наук. кер-к проф. В.М.Ботушанський). „Найурожайнішим” на захист аспірантами кафедри дисертацій був 2010 рік: О.В.Балух – про становище Буковини у ХІV –ХVІ ст. у складі Молдавії (наук. кер-к проф. В.М.Ботушанський); В.М.Підлубний – про ОУН і УПА на Буковині у 1940-1950-ті рр. (наук. кер-к проф. В.М.Ботушанський); О.М.Филипчук – про найманців з Київської Русі у візантійському війську (наук. кер-к проф. О.В.Добржанський); О.В.Руснак – про соціально-економічне становище Буковини і Хотинщини у складі королівської Румунії у 1918-1940 рр. (наук. кер-к проф. О.В.Добржанський). Більшість аспірантів (крім одного) своєчасно захистили дисертації, були працевлаштовані на кафедрі, активно включилися у навчально-виховну, наукову і громадську роботу. При цьому віковий склад членів кафедри суттєво омолодився: викладачі віком до 50 років становлять 56 відсотків.

Крім того, асистентом кафедри, здобувачем відділу історії України другої половини ХХ ст. Інституту історії України НАН України С.В.Гереговою у 2004 р. захищено у цьому ж інституті канд. дис. про розвиток народної освіти в західних областях України у другій половині 40-х – першій половині 50-х рр. ХХ ст. (наук. кер.-к чл.-кор. НАН України В.М.Даниленко).

Загалом за час існування кафедри її працівниками захищено 5 докторських і 19 кандидатських дисертацій. Крім того, під керівництвом науковців кафедри здобувачами інших кафедр і навчальних закладів захищено 5 докторських і 22 кандидатських дисертацій.

Станом на початок 2011/2012 н.р. на кафедрі працювало 17 чол., у т.ч. 3 д.і.н., професори і 15 к.і.н., у т.ч. 10 доцентів і 5 асистентів, а також 2 лаборанти. Більшість викладачів (12, або 67%) – вихідці з Чернівців і Чернівецької обл., 4 – з Івано-Франківської, один з Хмельницької області.

Зав.кафедрою проф. О.В.Добржанський є деканом факультету і головою спеціалізованої вченої ради в ЧНУ із захисту докторських і кандидатських дисертацій зі спеціальності „Історія України” та „Всесвітня історія”, доц. Г.М.Скорейко – вченим секретарем, а професори В.М.Ботушанський і П.П.Брицький – членами цієї ради.

З самого початку існування кафедри, особливо з 1991/92 н.р., докорінним чином було перебудовано зміст та методологічні засади викладання уже справді вітчизняної історії, приведено їх у відповідність до нових умов – появи суверенної держави України.

Основними методологічними засадами викладання вітчизняної історії стали універсальні принципи об’єктивності та історизму, а провідними ідеями – українська державність, українська національна ідея, орієнтація на загальнолюдські моральні цінності, критика усіх форм тоталітаризму і великодержавного шовінізму. Відповідно викладачі, науковці кафедри назавжди відмели із своєї навчальної і наукової практики колишні обов’язкові жорстокі, всеохоплюючі принципи класовості, комуністичної партійності, пролетарського і соціалістичного інтернаціоналізму (фактично русифікації) як оков історичної наукової думки. Головним сенсом викладання історії України стали: неупереджений показ історичного процесу на всіх українських землях у різні періоди, зняття колишніх образливих ярликів з багатьох українських діячів, усунення т.зв. „білих полям” в історії, виховання студентів у національно-патріотичному дусі і водночас у дусі гуманності, міжнаціональної та міжконфесійної толерантності.

У відповідності до міністерських програм було розроблено спочатку програми таких нормативних курсів, як “Давня та нова історія України”, “Новітня історія України”, “Історія України для неспеціальних факультетів”, “Джерелознавство”, “Історіографія історії України”, згодом ще курси “Історія української державності”, “Історія суспільно-політичної думки в Україні”, “Українська та зарубіжна культура”, “Історичне краєзнавство”, “Історія філософії України”, „Вступ до спеціальності” та ін.

Крім того, викладачами було розроблено низку курсів за вибором студентів та ВНЗ для поглибленого вивчення окремих аспектів української історії, зокрема: “Київська Русь” (Ф.С.Яценюк), “Русь і Візантія у ІХ – ХІV ст.”, „Історична демографія України” (Г.М.Скорейко), “Визвольна боротьба українського народу середини ХVІІ ст.” (Ф.С.Яценюк), “Українське козацтво та його роль в історії українського народу” (В.М.Ботушанським), “Історія православної церкви в Україні” (В.К.Демочко), “Українська державність: історія та сучасність” (А.П.Коцур), “Українське національне відродження на західноукраїнських землях” (О.В.Добржанський), “Історичне минуле Буковини (з давніх часів до 1940 р.)” (В.М.Ботушанський, згодом – О.В.Ботушанський), “Історія української еміграції” (В.К.Демочко), “Історичні портрети політичних діячів України ХІХ-ХХ ст.”, „Українська Центральна Рада” (Б.Ф.Білецький), “Політичні партії в Україні в ХХ ст.” (П.П.Брицький), „Актуальні питання соціально-економічного розвитку України в умовах незалежності” (В.М.Ботушанський), „Зовнішня політика України” (В.Л.Карпо, згодом – О.В.Добржанський), „Українська інтелігенція другої половини ХІХ-ХХ ст.” та „Українська іконографія” (З.І.Зайцева), магістерські курси „Провідні тенденції сучасної української історіографії” (А.П.Коцур, згодом – А.В.Федорук).

Вибуття зі штатного розпису кафедри окремих викладачів, з одного боку, та поповнення її складу молодими перспективними працівниками, з другого, зумовили появу нових курсів зі спеціалізації, зокрема таких, як: „Історія українського війська” (А.В.Федорук), „Культорологія” (С.В.Герегова), „Західноукраїнські землі в період національно-визвольної революції (1918-1921 рр.)” та „Історія української дипломатії” (М.Р.Гуйванюк), „Суспільно-політичний та громадський рух в Західній Україні у міжвоєнний період” та „Історія української культури” (П.В.Дутчак), „Суспільно-політична думка в Україні” (О.В.Ботушанський, згодом – С.О.Добржанський) та ін.

Питання наукового рівня лекцій, методології і методики викладання української історії на всіх факультетах стали предметом систематичного обговорення на щомісячних засіданнях кафедри та на науково-методичному семінарі після відвідання відкритих занять, інколи – на раді факультету.

Отже, в процесі перебудови викладання історії України на факультеті та впровадження її на всіх факультетах як обов’язкового предмета поставали на перших порах такі завдання: докорінна зміна методології викладання предмета; охоплення всіх студентів вивченням історії України; визначення на факультетах оптимальної кількості навчальних годин (у т.ч. й практичних) й обов’язковості підсумкового контролю знань (заліки, іспити); забезпечення студентів якісними, сучасними і в достатній кількості підручниками.

Ці завдання вирішувалися поступово, але неухильно, наполегливо. За умов, коли історію України вивчали не тільки студенти-історики, але й до двох (згодом – до трьох) тисяч студентів інших факультетів, потребувалися значні зусилля колективу кафедри, деканату, певна підтримка ректорату, працівників Наукової бібліотеки університету і її філії на факультеті. На замовлення кафедри повністю була змінена підручна, методична і наукова література. У цій нагальній невідкладній справі, коли гостро відчувався спочатку брак підручників, не стояли осторонь і самі викладачі кафедри. Вони взялися за підготовку і публікацію підручників, конспектів лекцій, практикумів, методичних рекомендацій, особливо для неспеціальних факультетів, що було значною підмогою для студентів. Зокрема, А.П.Коцуром у 1992 р. видано навчальний посібник “Історія України” для вступників до ВНЗ (Чернівці, 164 с.). 1993 р. А.П.Коцуром, В.Л.Карпом та В.В.Пержуном у співавторстві з В.П.Коцуром (Переяслав-Хмельницький педуніверситет) видано посібник “Історія України від найдавніших часів до наших днів. Конспект лекцій” (Чернівці, 102 с.). Цього ж року посібник “Історія України” видала Т.В.Марусик (Чернівці, 120 с.). 1994 р. Б.Ф.Білецьким, А.П.Коцуром у співавторстві з В.П.Коцуром та Ю.І.Макаром видано підручник “Історія України. Від найдавніших часів до наших днів” (Чернівці, 245 с.), який з доповненнями перевидано у 1998 р. (Чернівці, 335 с.).

У 1995 р. А.П.Коцуром видано навчальний посібник “Українська державність: історія та сучасність” (Чернівці, 64 с.), який у 2000 р. у розширеному варіанті видано як монографію (Чернівці, 352 с.). 1996 р. ним же у співавторстві з В.П.Коцуром опубліковано посібник “Історіографія історії України. Курс лекцій” (К., 128 с.), який у 1999 р. у значно більшому об’ємі перевидано як посібник з грифом Міністерства освіти України для студентів історичних спеціальностей ВНЗ (Чернівці, 520 с.).

У 1998 р. З.І.Зайцевою видано конспект лекцій з курсу “Українська та зарубіжна культура” (Чернівці, 48 с.).

У 1999 р. Б.Ф.Білецьким, А.П.Коцуром, В.К.Демочком, В.Л.Карпом у співавторстві з О.С.Гнатчук під грифом Міністерства освіти, Чернівецького держуніверситету та Буковинської державної медичної академії видано навчально-методичний посібник “Історія України” (Чернівці, 112 с.). У 2000 р. О.В.Добржанським, В.Л.Карпом, А.П.Коцуром видрукувано практикум “Історія України кінця ХVІІІ – першої половини ХІХ ст.” (Чернівці, 286 с.).

У 2003 р. Г.М.Скорейко видала конспект лекцій з курсу „Джерелознавство історії України” (Чернівці, 140 с.). Про високу якість „Практикуму з історії України”, підготовленому С.Гереговою, М.Гуйванюком та Г.Скорейко для неспеціальних факультетів свідчить той факт, що він був виданий у 2006 р. обсягом 200 с., а у 2007 р. перевиданий обсягом 264 с., 2010 р. – 376 с. з грифом МОНУ. Для тих же неспеціальних факультетів В.К.Демочко видав (у співавторстві) у 2006 р. навчальний посібник з історії України обсягом 132 с. Науковцями кафедри Б.Ф.Білецьким та Г.М. Яценюк у 2009 р. видано навчально-методичний посібник „Українська Центральна Рада” (84 с.). Значною підмогою у науковій підготовці спеціалістів і магістрів став навчальний посібник „Основи наукових досліджень: категорії, поняття, терміни, нормативні документи” (Чернівці, 380 с.), виданий у 2010 р. Б.Білецьким і О.Добржанським.

Крім того, викладачами кафедри видрукувано за 1991-2010 рр. більше 50 методичних рекомендацій і планів семінарських, практичних занять (Б.Ф.Білецький, В.К.Демочко, О.В.Добржанський, П.В.Дутчак, В.Л.Карпо, А.П.Коцур, Т.В.Марусик, Ф.С.Яценюк, Г.М.Яценюк, А.В.Федорук, М.Р.Гуйванюк, В.М.Ботушаснький, О.В.Ботушанський та ін.) для студентів різних факультетів. В останні два роки викладачами розроблено електронні варіанти усіх занять з тих предметів, викладання яких забезпечує кафедра.

Зрозуміло, що багатющий матеріал української історії викладачі в ході навчального процесу вміло використовували і використовують для проведення національно-патріотичного та морально-естетичного виховання студентської молоді.

Здійснювана повсякденна навчально-методична і виховна робота – запорука виконання основного завдання кафедри – підготовки висококваліфікованих фахівців зі спеціальності „Історія”.

На кафедрі було розгорнуто значну науково-дослідницьку роботу. Звільнившись від жорстких комуністичних догм, дослідники дістали повну свободу наукової творчості. Це позитивно позначилося на її результатах.

З самого початку існування кафедри актуальним постало питання про публікацію результатів наукових досліджень. Спроба „кооперування” з нововідкритим при ЧДУ науково-дослідним Центром буковинознавства мала своїм наслідком видання лише одного номера „Вісника центра буковинознавства”  (1993, наук. ред. В.М. Ботушанський, заступн. О.В. Добржанський) та тематичного збірника „З історичного минулого Буковини” (1996, під тією ж редакцією). Тільки з 1997 р. започатковано щорічне видання наукового кафедрального збірника „Питання історії України”, зареєстрованого 1999 р. ВАК України як фахове видання із спеціальностей „Історичні науки” (повторно – у 2010 р.) (наук. ред. В.М. Ботушанський, заступн. О.В. Добржанський). У 14 його томах науковці кафедри історії України, а також інших кафедр факультету, як також інших ВНЗ України, Австрії, Румунії опублікували майже 580 наукових статей, повідомлень, документів, рецензій з історії, історіографії України.

Сприяло розвитку науки на кафедрі й видання з 1996 р. щорічника „Науковий вісник Чернівецького університету”, у якому науковці кафедри опублікували десятки наукових статей. Дехто з членів кафедри друкував результати своїх наукових досліджень у кафедральних збірниках інших кафедр факультету, а також у виданнях ВНЗ, НАН України та за кордоном.

З огляду на те, що у вміщених у цій книзі біографіях кожного з колишніх і нинішніх членів кафедри названо найважливіші їхні праці, обмежимось лише зазначенням тих аспектів української історії, якими вони (науковці кафедри) здебільшого займалися чи займаються й нині у часових рамках, затверджуваних на кожні п’ять років кафедральних тем. Спочатку вони охоплювали другу половину ХІХ – ХХ ст., згодом ­ ХVІ – ХХ ст., а в останні роки – Х – початок ХХІ ст. У територіальному відношенні наукові дослідження було розгорнуто, умовно кажучи, у межах трьох територіальних рівнів: у масштабах всієї України, в межах західного її регіону, на терені Буковини.

Загальноукраїнська тематика стала предметом дослідження ряду науковців кафедри, зокрема проф. П.П. Брицького. Спектр його наукових досліджень досить широкий: іноземні політики і мандрівники минулого про Україну; Україна як суб’єкт історії Європи у минулому і в наші дні; політичні ідеї та рухи в Україні у другій половині ХІХ ст.; українські політичні організації і партії в кінці ХІХ – на початку ХХ ст.; Україна в роки революції 1905-1907 рр.; українці в роки Першої світової війни, у міжвоєнний період і в роки Другої світової війни; українсько-російські стосунки у 1919-1922 рр.; голодомор 1932-1933 рр.; Буковина і Бессарабія у міжнародних відносинах;  ОУН і УПА. Науковець присвятив низку публікацій видатним особистостям України, зокрема таким, як родина Січинських, Роман Смаль-Стоцький, полковник Петро Болбочан, філолог Василь Сімович, буковинські дипломати Теодор і Артем Галіпи, політичні діячі Осип Безпалко і Михайло Кочерган, радянські державні діячі Василь Шахрай і Федір Редько, відомі історики Матвій Стахів і Федір Шевченко та ін. У ряді статей, рецензій автор висловлює свої слушні міркування, судження стосовно питань методології історії, історіографії, джерелознавства, що мають не локальне, а всеукраїнське значення. Загалом за час роботи на кафедрі П.П. Брицьким опубліковано понад 80 праць, у т.ч. 5 монографій (індивідуальних і колективних).

П.П.Брицький – член редколегії щорічника наукових робіт кафедри історії України “Питання історії України”, науковий редактор третього тому “Книги пам’яті України. Чернівецька область” (Чернівці, 1999), „Книги скорботи України. Чернівецька область” (2005 р.), член редколегії і упорядник „Національної Книги Пам’яті жертв голодоморів 1932-1933, 1946-1947 років в Україні. Чернівецька область” (Чернівці, 2008). Член Національної спілки журналістів України.

Веде дослідження в галузі загальноукраїнської тематики і доц. В.К. Демочко, висвітлюючи такі питання, як роль конфесійного фактора в житті українського козацтва, релігійна політика Б.Хмельницького, П.Могила і козацтво, І.Мазепа і церква, братський рух, запровадження християнства на Русі, становище українських православних єпархій у другій половині ХІХ ст. В окремих його публікаціях висвітлювалися питання голодомору в Україні у 1932-1933 рр., історії преси, самвидаву в Україні, історичного краєзнавства. Всього за час роботи В.К. Демочка на кафедрі ним опубліковано близько 60 наукових і навчально-методичних праць.

Впродовж 13 років (1990-2003) плідно працював на кафедрі у науковому плані А.П. Коцур. Крім навчально-методичних розробок, він опублікував десятки праць, у т.ч. монографій, у яких висвітлювалися питання української державності, суспільно-політичного життя України кінця ХVІІІ ст., української історіографії тощо.

Помітними стали наукові здобутки ветерана кафедри історії України доц. Ф.С.Яценюка, який вів заняття з історії України ще на кафедрі історії СРСР і УРСР. Після відкриття кафедри історії України і понині основними напрямками його досліджень є: становище українців у Речі Посполитій, діяльність козацького ватажка Д. Вишневецького, Конституція Пилипа Орлика, а з часів новітньої історії – ідеї соборності України, українське державотворення, історія ЗУНР, історіографія голодомору в Україні у 1932-1933 рр., питання методології історії у працях М. Грушевського, В.Липинського, О.Оглоблина, Л. Винара та ін. Друкується як в Україні, так і у Польщі, Румунії, Литві, Канаді. Всього за період роботи на кафедрі видав більше 60 статей, повідомлень, рецензій, навчально-методичних праць.

Активним у науковому плані був доц. Б.Ф. Білецький. Його перу належать (крім численних методичних розробок і рецензій ) передусім праці, присвячені життю і діяльності видатних українців чи вихідців з України, зокрема С.Палія, Ю.Лисянського, М.Миклухи-Маклая, І.Огнієнка, С. Єфремова, М. Міхновського, І.Гриценка. В окремих його розвідках висвітлювалися питання визвольної війни українського народу середини ХVІІ ст., Переяславської ради, товариства „Просвіта” в Галичині, української заокеанської еміграції кінця ХІХ – поч. ХХ ст., сучасної малої енергетики України та ін. – всього до ста наукових і методичних публікацій за час роботи на кафедрі.

За порівняно нетривалий період роботи на кафедрі доц. З.І.Зайцева наполегливо працювала над докторською дисертацією, що стосувалася інституалізації української національної науки. З цієї проблематики нею було опубліковано до 10 статей про українську інтелектуальну спадщину, про інтелігенцію, про приват-доцентство у вишах України, про Українське наукове товариство та про НТШ, економічну україністику кінця ХІХ – поч. ХХ ст., про українську тематику на сторінках французьких і британських видань у кінці ХІХ – на початку ХХ ст., про В.Б. Антоновича, М.С. Грушевського та ін.

Працюючи впродовж 1993-2000 рр. на кафедрі історії України, асист., згодом доц. В.Л. Карпо досліджував діяльність українських політичних організацій та партій кінця ХІХ – початку ХХ ст., ідеологію і практику українського націоналізму, вплив на її формування таких лідерів, як М. Міхновський, Д. Донцов та інших. Торкався й деяких методологічних аспектів історичних досліджень, історіографії. За час роботи на кафедрі ним опубліковано 29 наукових та навчально-методичних праць.

З кінця 90-х рр. ХХ ст. – на початку ХХІ ст. за один з найпопулярніших  напрямків загальноукраїнської історичної тематики – українського козацтва, боротьби за козацьку державність – взялися молоді науковці, недавні аспіранти, а нині к.і.н., доценти А.В. Федорук і Г.М. Яценюк. Зокрема, за період роботи на кафедрі А.В. Федоруком у ряді публікацій ґрунтовно висвітлено різні аспекти козацького найманства в Україні в ХVІ – першій половині ХVІІ ст., формування, поповнення, бойового спорядження козацького війська, його бойового мистецтва, участь у антитурецькій, антифеодальній боротьбі українського народу. Науковець дав цікавий ґрунтовний опис Хотинської битви 1021 р., битв під Іова, під Грюнвальдом, Ставчанської битви. В останні роки хронологічно розширив діапазон своїх досліджень до ХІІІ-ХV ст. Загалом опублікував до 50 наукових праць.

Г.М. Яценюк зосередила увагу на вивченні історії першої української політичної козацької еміграції, представники якої після поразки у Полтавській битві 1709 р. змушені були емігрувати за межі України і звідти робити спроби на чолі з гетьманом-емігрантом Пилипом Орликом звільнити Україну з-під влади Росії. У її працях знайшли відображення батуринська трагедія, українська політична еміграція в країнах Європи, Конституція П.Орлика, козаки-городовики, Прутський мир, діяльність П.Орлика, К.Гордієнка, А. Войнаровського, П.Полуботка та ін. – всього близько 30 праць.

В останні роки на кафедрі започатковано кілька цілком нових напрямків наукових досліджень з історії України. Зокрема, співробітницею кафедри Л.М. Дробіною захищено канд. дис. „Радянська система соціального забезпечення в західних областях України (1939-1941, 1944-1953 рр.” (наук. кер-к проф. В.М. Ботушанський) і опубліковано 9 статей.

Науковцем О.М. Филипчуком з проблем найманства воїнів з Київської Русі у візантійській армії опубліковано 8 статей. Аспірант А.Кузь досліджує історію генуезької колонізації Криму в часи середньовіччя, опублікував 7 статей. Отже, у загальноукраїнському історичному просторі діапазон досліджень на кафедрі історії України досить широкий, хоч помітна і деяка концентрація уваги щодо історії козацтва. Загалом така різноплановість в історичних дослідженнях колективу науковців має і позитивні сторони, оскільки усуває паралелізм, повторюваність, зрештою, можливу нездорову конкуренцію серед науковців, дає можливість кожному ширше проявити свої інтелектуальні здібності у певній сфері історичних досліджень, свій науковий потенціал.

На регіональному (західноукраїнському) територіальному рівні вели історичні дослідження С.В. Герегова. М.Р. Гуйванюк, П.В. Дутчак, Т.В. Марусик (до переходу на іншу кафедру). Ці дослідження стали й основою їхніх кандидатських і однієї докторської дисертацій. Зокрема, М.Р. Гуйванюк досліджував історію січового руху в Галичині і на Буковині на початку ХХ ст., діяльність М. Черемшини та ін., опублікував понад 40 праць, у т.ч. 2 монографії. П.В. Дутчак вивчала історію жіночого руху в Західні Україні у міжвоєнний період (до 30 праць). Дещо ширшим був діапазон досліджень С.В. Герегової: розвиток освіти в західних областях України у другій половині 40-60-х рр. ХХ ст., а також діяльність видатних вчених, педагогічних, громадських діячів України і української діаспори: П. Житецького, Д. Зубрицького, С. Смаль-Стоцького. А.Кримського, Я. Чепіги, Г.Галагана, І. Крип’якевича, І.Миколайчука, В.Даниленка, Я.Паладія, В.Курилика, П.Мегика та ін. Опублікувала до 50 наукових праць.

Т.В. Марусик впродовж 12 років роботи на кафедрі досліджувала становище і діяльність в західних областях України гуманітарної інтелігенції (наукової, педагогічної, художньої, духовної) у другій половині 40-х – 50-ті рр. ХХ ст., публікувала також статті про О.Оглоблина, сталінські репресії, голодомор та ін. – всього до 60 праць, у т.ч. монографію.

Третій напрям історичних досліджень у територіальному відношенні – буковинознавчий. І це не випадково. З огляду на те: що Чернівецький університет як найстаріший і головний центр вищої освіти й науки в краї розташований на території однієї з історичних областей України – Буковині; що більшість членів кафедри – вихідці з буковинського краю і випускники цього університету; що школи і ВНЗ І-ІV рівнів акредитації потребували навчальної і наукової літератури з історії краю; що в архівних і бібліотечних фондах Чернівців зберігається значна кількість архівних і літературних джерел з історії краю, – майже половина науковців кафедри обрали буковинську тематику основним напрямом своїх наукових досліджень. При цьому продовжилася деяка позитивна спадкоємність буковинознавчих досліджень попередніх десятиліть, що забезпечило створення справжньої ефективної наукової школи буковинознавства. Формування її сягає у 50 – 70-ті рр. ХХ ст., коли під керівництвом завідувачів кафедри ще під назвою „Кафедра історії СРСР і УРСР” професорів і доцентів К.Г.Ципка, М.О.Ліщенка, М.М.Кравця, І.А.Гриценка досліджувалися різні аспекти історичного минулого Буковини. Результати цих досліджень друкувалися в університетських наукових записках, щорічниках, збірниках наукових статей, на сторінках журналів. Звичайно ж, переважала у тодішніх дослідженнях тематика, яка рекомендувалася, а радше диктувалася компартійними „кураторами” історичної науки: становище і класова боротьба селянства, робітничого класу; вплив „Великого Жовтня” на революційний рух краю; історія колективізації, індустріалізації, партійного і радянського будівництва в краї; зв’язки Буковини з Росією і Наддніпрянською Україною; історія „возз’єднання” Північної Буковини з СРСР та ін.

Відповідно й наукові керівники рекомендували своїм аспірантам, здобувачам теми дисертацій у цьому руслі. Приміром, під керівництвом К.Г.Ципка на початку 60-років на тему скасування феодальних відносин на Буковині у 1848-1849 рр. захистив канд. дис. О.Ф.Пастух.

У 1973 р. аспірантами кафедри захищено кандидатські дисертації: В.М.Ботушанським „Аграрні відносини на Буковині на початку ХХ ст.” (наук. кер-к доц. М.О.Ліщенко) та М.Г.Кукурудзяком „Розвиток промисловості і формування робітничого класу на Буковині у другій половині ХІХ – на початку ХХ ст.” (наук. кер-к доц. Г.С.Габ).

Під керівництвом доц. кафедри П.В.Михайлини у 1975 р. В.М.Косташем захищено кандидатську дисертацію „Вклад молоді в соціалістичне будівництво на Радянській Буковині (1944-1970 рр.)”.

І.А.Гриценком у 1982 р. захищено докт. дис. „Економічні зв’язки Північної Буковини з Росією і Наддніпрянською Україною в ХІХ – на початку ХХ ст.”. Незабаром він і очолив кафедру. Буковинська тематика в наукових дослідженнях була істотно розширена. Під його керівництвом згодом здобувачем І.В.Жалобою було захищено кандидатську дисертацію „Шляхи сполучення Буковини у другій половині ХІХ – на початку ХХ ст.”.

Отже, ще до проголошення незалежності України науковцями колишньої кафедри історії СРСР і УРСР було закладено основи буковинознавчих досліджень.

Незрівнянно ширші можливості для буковинознавчих досліджень у всіх напрямках відкрилися для вчених після відновлення кафедри історії України у 1990 р. і особливо після проголошення незалежності України.

Буковинська тематика зайняла у п’ятирічних комплексних кафедральних темах належне місце. Було звернуло особливу увагу на необхідність розробки тих аспектів історичного минулого Буковини і Хотинщини, які раніше не вивчалися, або досліджувалися тенденційно.

У цьому плані важливо було забезпечити кваліфіковане керівництво цих досліджень шляхом підготовки і захисту окремими науковцями кафедри докторських дисертацій.

У 1996 р. докт. дис. на тему „Сільське господарство Буковини у другій половині ХІХ – на початку ХХ ст.” захистив зав.кафедрою В.М.Ботушанський (наук. конс-т – член-кор. НАН України Ф.П.Шевченко), а у 1999 р. – О.В.Добржанський на тему: „Національний рух українців Буковини другої половини ХІХ – початку ХХ ст.” (наук. конс-т – проф.В.М.Ботушанський). Саме вони й очолили наукову школу буковинознавства. Під науковим керівництвом д.і.н., проф. В.М.Ботушанського було захищено на буковинську тематику одну докторську і 13 кандидатських дисертацій. Зокрема, захищено кандидатські дисертації здобувачами М.М.Сайком (1995 р., про приєднання Буковини до Австрії); І.А.Піддубним (1997 р., про суспільно політичне і культурне життя українців Буковини під румунською окупацією у 20 – 30-х рр. ХХ ст.); Г.М.Скорейко (1998 р., про населення Буковини за урядовими переписами другої половини ХІХ – початку ХХ ст.); Л.В.Городницькою (2002 р., про суд і судочинство на Буковині в останній чверті ХVІІІ – на початку ХХ ст.); С.О.Добржанським (2008 р., про діяльність на Буковині українського просвітнього товариства „Руська бесіда” у 1869-1940 рр.); В.М.Підлубним (2010 р., про діяльність ОУН і УПА на Буковині у 1940-1950 рр.); О.В.Балухом (2010 р., про становище Буковини у другій половині ХІV – ХVІ ст.); І.Г.Сандуляком (2010 р., про розвиток туризму на Буковині з ХVІІІ ст. і до наших днів); О.М.Бильцан (2011 р., про політичні партії на Буковині у кінці ХІХ ст. – 1940 р.); Л.М.Дробіною (2011 р., про урядову соціальну політику в західних областях України, у т.ч. на Буковині, у другій половині 40-х – на початку 50-х рр. ХХ ст.). В.М.Ботушанським опубліковано з буковинської проблематики більше 300 наукових і науково-популярних праць, у т.ч. більше 250 за час роботи на кафедрі історії України.

Під науковим керівництвом д.і.н., проф. О.В.Добржанського захищено 15 кандидатських і 4 докторських дисертації, у т.ч. з буковинської тематики. Зокрема, кандидатські дисертації: О.В.Ботушанський (2001 р., про сільську кооперацію на Буковині у 80-х рр. ХІХ – на початку ХХ ст.); М.Р.Гуйванюк (2002 р., про січовий рух в Галичині і на Буковині на початку ХХ ст.); А.В.Грицан (2003 р., про діяльність товариства „Просвіта” на Прикарпатті в 1920-1939 рр.); Л.І.Шологон (2003 р., про діяльність українських педагогічних товариств Галичини і Буковини у 80-х рр. ХІХ – на початку ХХ ст.); І.І.Дутчак (2003 р., про український молодіжний рух на Буковині у 60-х рр. ХІХ –на початку ХХ ст.); І.В.Зибачинський (2005 р., про соціально-економічний і культурний розвиток Північної Бессарабії (Хотинщини) у другій половині ХІХ – на початку ХХ ст.); Г.В.Чайка (2007 р., про трудову еміграцію з Буковини у кінці ХІХ – на початку ХХ ст.); Т.С.Богачик (2008 р., про соціально-економічний розвиток Північної Бессарабії у першій половині ХІХ ст.); О.Филипчук (2010 р., про русів на службі у Візантії в ІХ-ХІ ст.), В.В.Василова (2010 р., про українсько-румунські міждержавні відносини у 1991-2003 р.); О.В. Руснак (2010 р., про аграрні відносини на Буковині і Хотинщині у 20-30-х рр. ХХ ст.) та ін. При науковому консультуванні О.В.Добржанського захистили докторські дисертації І.Зуляк (2006 р., про діяльність товариства Просвіта в Західній Україні у міжвоєнний період); С.В.Пивоваров (2007 р., про населення межиріччя Верхнього Пруту і Середнього Дністра в ХІ – І половині ХІІІ ст.); С.Е.Баженова (2010 р., про українську школу в польській літературі ХІХ ст.) тощо. О.В. Добржанським опубліковано з буковинської проблематики більше 150 наукових і науково-популярних праць.

Керували написанням кандидатських дисертацій й інші доктори наук, професори кафедри, наукові інтереси яких є дотичними до буковинської тематики. Зокрема, під науковим керівництвом д.і.н., проф. П.П.Брицького захистили канд. дис. О.С.Гнатчук (2001 р., про українські жіночі організації Буковини 80-х рр. ХІХ ст. – 30-х рр. ХХ ст.); І.В.Мусієнко (2005 р., про сталінські репресії на Буковині і Хотинщині у 40-50-х рр. ХХ ст.) та І.П.Фостій (2005 р., про Буковину і Хотинщину в роки Другої світової війни). Під керівництвом д.і.н., проф. Т.В.Марусик у 2006 р. захищена дисертація аспірантом кафедри О.А.Суровцевим (про Голокост на Буковині і Хотинщині в роки Другої світової війни).

Саме завдяки активній діяльності школи буковинознавства кафедри історії України проведено вісім досить представницьких Буковинських історико-краєзнавчих конференцій (у т.ч. кілька Міжнародних) і видано їх матеріали. А це понад 900 наукових доповідей, повідомлень, тез і серед них до 500 – на буковинську тематику. Ці видання розійшлися у десятки міст України та за її межі.

У 14 томах кафедрального збірника „Питання історії України” є рубрика „Історія Буковини”. У кожній такій рубриці публікується від 7 до 17 статей з історії Буковини. Друкуються буковинознавчі дослідження і у центральних академічних виданнях, виданнях інших вищих навчальних закладів України, а також зарубіжних. Всього за 1991-2011 рр. науковцями кафедри опубліковано з буковинської тематики понад 400 наукових праць. Серед них найбільш значні монографії: О.В.Добржанський „Національний рух українців Буковини другої половини ХІХ – початку ХХ ст.” (1999); його ж „Академік Степан Смаль-Стоцький. Життя і діяльність” (1996, у співавторстві); П.П.Брицький, О.В.Добржанський „Буковинці на дипломатичній службі УНР та ЗУНР” (2007); В.М.Ботушанський „Сільське господарство Буковини (друга половина ХІХ – початок ХХ ст.” (2000), В.М.Ботушанський, О.В.Ботушанський „Розвиток сільської кооперації на Буковині у 80-х рр. ХІХ – на початку ХХ ст.” (2002); В.М. Ботушанський, Г.В. Чайка „Еміграція з Буковини (60-ті рр. ХІХ – початок ХХ ст.” (2009); Г.М.Скорейко „Населення Буковини за австрійськими урядовими переписами” (2002); П.П.Брицький „Жертва української революції: трагічна доля полковника П.Болбачана” (2005, у співавторстві) та ін.

На різних актуальних аспектах історичного минулого зосередили свою увагу й інші науковці, колишні аспіранти кафедри, зокрема О.В. Ботушанський – на розвитку сільської кооперації на Буковині у 80-х рр. ХІХ ст. – на початку ХХ ст. (опубліковано до 20 праць), О.А. Суровцев – на трагедії євреїв Буковини у 1941-1944 рр. (20 праць), С.О. Добржанський – на значенні діяльності першого українського товариства на Буковині „Руська бесіда” у 1869-1940 рр. (10 праць); О.В. Балухом розпочато дослідження цілком нової теми про становище Буковини у складі Молдавського князівства у др. пол. ХІV – ХVІ ст. (15 праць), а О.В. Руснаком – тему про становище Буковини у складі королівської Румунії у 1918-1940 рр. (12 праць). Більше 60 праць (у т.ч. з буковинської проблематики) опублікувала Г.М. Скорейко, досліджуючи демографічні процеси на Буковині у другій половині ХІХ – на початку ХХ ст.

Набутий науковий потенціал в царині буковинознавчих досліджень дав можливість науковцям кафедри разом з колегами з інших кафедр здійснити підготовку й видання значних за змістом і обсягом узагальнюючих колективних праць, зокрема таких, як „Чернівецький університет. 1875-1995. Сторінки історії” (Чернівці, 1995, 208 с.) (співавтори – В.М. Ботушанський – відповідальний редактор, О.В. Добржанський); „Буковина: історичний нарис (Чернівці, 1998, 416 с.) (В.М. Ботушанський – відп. ред., О.В. Добржанський); „Хотинщина: Історичний нарис” (Чернівці, 2002, 464 с.) (О.В. Добржанський, у співавторстві); „Чернівецький національний університет імені Юрія Федьковича. Імена славних сучасників” (К., 2005, співавтори В.М. Ботушанський, О.В.Добржанський);  „Буковина в контексті європейських міжнародних відносин (з давніх часів до середини ХХ ст.) (Чернівці, 2005, 744 с.) (В.М. Ботушанський – автор проекту і наук. ред., Г.М. Скорейко та ін.); „Чернівці: Історія і сучасність (Ювілейне видання до 600-річчя першої писемної згадки про місто); (Чернівці, 2009, 586 с.) (В.М. Ботушанський – автор проекту і наук. ред., О.В. Добржанський); „Буковинці у боротьбі за українську державність” (2007, П.Брицький, О.Добржанський, Є. Юрійчук); „Буковинці на дипломатичній службі УНР та ЗУНР” (2007, П.Брицький, О.Добржанський). Згадані фундаментальні видання стали надійним підґрунтям для вивчення історії буковинського краю у загальноосвітніх школах та ВНЗ І-ІV рівнів акредитації, як також певним науковим орієнтиром для вчених, краєзнавців, вітчизняних і зарубіжних гостей краю.

Цій же справі служать і видані науковцями кафедри у співпраці з архівістами збірники документів, присвячені тому чи іншому аспекту історії краю: „Споконвічна українська земля. Документи і матеріали” (Ужгород, 1990, 467 с.) (упоряд. І.А. Гриценко, заступ. голови редкол.) та ін.): „Нації та народності Буковини у фондах Державного архіву Чернівецької області (1775-1940)” (Чернівці, 2003, 172 с.) (упоряд. О.В. Добржанський та ін.); „Єврейське населення та розвиток єврейського національного руху на Буковині в останній чверті ХVІІІ – на початку ХХ ст.: Зб. док. і мат.” (Чернівці, 2007. 464 с.) (упоряд. О.В. Добржанський та ін.); „Бажаємо до України! Змагання за українську державність на Буковині у спогадах очевидців (1914-1921 рр.)” (Одеса, 2008, 1168 с.) (упоряд. О.В. Добржанський, В.П. Старик); „Змагання за українську державність на Буковині (1914-1921 рр.). Док. і мат. (Чернівці, 2009, 512 с.) (упоряд. О.В. Добржанський, В.П. Старик). Систематично друкує документи з історії Буковини, виявлені в архівах Чернівців, Києва, Москви, Відня В.М. Ботушанський у кафедральному збірнику „Питання історії України” (опубліковано 10 підбірок). Наукова історична школа буковинознавства, сформована на кафедрі історії України, є дієвою, творчою, високопрофесійною, результативною і має реальні перспективи.

Загалом за час існування кафедри видано понад 1300 праць, у т.ч. 24 монографії, 20 підручників і навчальних посібників, 5 збірників документів, що є певним внеском в українську історичну науку і навчально-методичну базу вищої освіти.